ПІСНІ, поезія, байки

 
 

ПІСНІ, поезія, байки

про українців голодомор пам



 

http://video.bigmir.net/show/454035/

Молодая активистка Анастасия Дмитрук в порыве патриотизма сочинила замечательный стих, который показывает, чего стоит Украина и Россия.

http://strelaua.com/zhizn-/-kultura/nikogda-my-ne-budem-bratyami-pesnya.html

  

Никогда мы не будем братьями

Ни по Родине, ни по матери

Духа нет у вас быть свободными 

Нам не стать с вами даже сводными

Вы себя окрестили старшими

Нам бы младшими да не вашими

Вас так много, а жаль безликие

Вы огромные, мы ВЕЛИКИЕ

А вы жмёте, всё вы маетесь

Своей завистью вы подавитесь

Воля, слово вам незнакомое

Вы все с детства в цепи закованы

У вас дома «молчание золото»

А у нас жгут «коктейли Молотова»

А у нас зато кровь горячая

Что ж вы нам за родня, незрячая

А у нас все глаза бесстрашные

Без оружия мы опасные

Повзрослели и стали смелыми

Все у снайперов под прицелами

Нас каты на колени ставили

Мы восстали и всё исправили

И зря прячутся крысы, молятся

Они кровью своей умоются

Вам шлют новые указания

А у нас тут одни восстания

У вас царь, у нас демократия

Никогда мы не будем братьями

 

ПІСНЯ ПРО УКРАЇНЦІВ

Теодор Кукуруза

Я запитую в себе, питаю у вас, у людей

Я шукаю в книжках, роздивляюсь на кожній сторінці:

Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,

Коли ми перестали пишатись, що ми – українці?

 

І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,

І що є у нас дума, яка ще від Байди нам в’ється,

І що ми в Україні також – український народ,

А не просто юрба, що у звітах населенням зветься.

 

І що хміль наш в піснях, а не в барилах вина,

І що щедрість в серцях, а не лиш у крамничних вітринах,

І що є у нас мова, і що українська вона,

Без якої наш край – територія, а не країна.

 

Я до Тебе скажу і до кожного з нас повторю:

Говорімо усі, хоч ми добре навчились мовчати,

Запитаймо у себе: відколи, з якої пори

Почали українці себе у собі забувати?

 

…Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли до буття,

У якому свідомості нашій збагнути незмога:

Чом солодшим від меду нам видався час забуття

Рідних слів і пісень, і джерел, і стежок від порога?

 

Українці мої! Тож слов'яни ми з вами чи як?

Чи в “моголах” і вмерти судилось нам ще від Тараса?

Чи в могили прийдеться забрати нам наш переляк,

Що знітив нашу гідність до рівня вторинної раси?

 

Українці мої, як гірчать мені власні слова,

Добре знаю, що й вам вони не солодкі гостинці,

Але мушу сказати, бо серце мов свічка сплива,

Коли бачу, як щиро себе зневажають вкраїнці.

 

…І тоді в мене ниє крамоли відламок тупий,

Мене думка одна непокоїть на славу:

Ради кого Шевченкові йти було в Орські степи,

Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву?

 

То хіба ж не впаде, не закотиться наша зоря,

І хіба не зотліє на тлін українство між нами,

Коли навіть на згарищі долі й зорі Кобзаря

Ми і досі спокійно себе почуваєм хохлами?

 

Українці мої! Дай вам Боже і щастя і сил!

Можна жити й хохлом – і не згіркне від того хлібина.

Тільки хто ж колись небо прихилить до ваших могил,

Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна?

 

Друже Ковалю

Василь Лютий виконавець пісні,розповідає, що автор її музики і слів - український повстанець Микола Матола,написана вона була у 1949 р., а вже потім, в 60-і роки, перекладена російськими виконавцями і стала "білогвардійською" – Нє падайтє духом, поручік Голіцин.

 Четверту добу уриваються плови,

Сльозиться у схроні зволожений мур.

Не плачте душею, мій друже Ковалю,

Бо дуже нелегко й мені самому.

Уже котрий тиждень чекаємо грипсу,

Коли запалає Вкраїна в огні.

Мій друже Ковалю, затягнемо пісню,

Бо дуже нелегко й самому мені.

Кудись наші коні помчали далеко

І долю понесли у зоряну ніч.

Нам сниться в розлуці згорьований батько,

Зсивіла дружина приходить у сні.

А нам би одверто агітки лукаві

Розбити об святість твердої руки.

Та іменем нашим свої чорні справи

Ізнову прикрили московські полки.

І мачуху долю, й брехливу неславу

Нам подарували звитяжні роки.

Тож будьмо незламні, мій друже Ковалю,

На славу Вкраїні, на вічні віки!

 

Свіча (голодомор)

Виконавець: Оксана Білозір. Альбом: Назад У Майбутнє, 2003

На вікні свіча миготіла,

Кривді з-за плеча тріпотіла,

До правди летіла.

Там де рідний край,

Де Україну голоду нагай

Шмагав до згину

Не день, не годину...

 

Вогником свіча повівала.

Мати дитинча сповивала,

Пісні гомоніла

Про гірку біду, недолю голу,

Про чужу орду криваво-чорну,

Бодай скам’яніла.

 

На вікні свіча догасала.

Мати дитинча колисала

Не в колисці, ні,

Не в колисці, але у труні.

Мертві по ровах, їх мільйони.

По німих церквах стогнуть дзвони.

Хто ж то Україні, Боже,

Нині допоможе?!

 

На вікні свічі не задути.

Скарги і плачі досі чути -

Усе люди тямлять.

Досі жаль до сліз,

Тих що не в пору

Їх потяг укіс голодомору,

То ж вічна їм пам’ять.

 

У райськім саду (Яворина)

Слова: Степан Галябарда. Музика: Степан Гіга

пам'яті Назарія Яремчука

Я на світі прожив, наче спалах зорі на світанні,

Наче крапля роси, наче крик журавля - тільки мить.

Я не вірив ніяк, що й до мене прийде день останній,

І в жертовнім вогні моє серце на попіл згорить.

 

Я ж так щедро кохав, я так вірив у зорі і очі,

І душею своєю я вас, як умів, причащав.

Але видно Господь мені краще життя напророчив,

І до себе забрав, щоб у райськім саду я співав.

 

Приспів (2):

На могилі моїй посадіть молоду яворину,

І не плачте за мною, за мною заплаче рідня.

Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну,

Певно, в цьому і є та найважча провина моя.

 

Хай душа переселиться в дивний той рай потойбічний,

Де таких, як і я, назліталася ціла сім'я.

Тільки нащо мені ті блаженства розкішні і вічні,

Як мені не всміхнеться донька-сиротинка моя.

 

У далеких світах якось раптом усе я покину,

Бо ввійде мені в душу сльозиною і чебрецем,

І додому хоч вітром, хоч променем сонця полину,

І легенько війну над твоїм, Україно, лицем.

 

Приспів.

 

 

Володимир Семенович Висоцький.

Полювання на вовків.

"Рвусь из сил и из всех сухожилий,

Но сегодня опять, как вчера,

Обложили меня, обложили,

Гонят весело на номера.

Из-за елей хлопочут двустволки,

Там охотники прячутся в тень,

На снегу кувыркаются волки,

Превратившись в живую мишень.

Идёт охота на волков, идёт охота,

На серых хищников матёрых и щенков,

Кричат загонщики, и лают псы до рвоты,

Кровь на снегу, и пятна красные флажков.

Я из повиновения вышел,

За флажки, жажда жизни сильней,

Только сзади я радостно слышал

Удивленные крики людей.

Рвусь из сил и из всех сухожилий,

Но сегодня не так, как вчера,

Обложили меня, обложили,

Но остались ни с чем егеря".

 

Я не люблю

 

Я не люблю фатального исхода,

От жизни никогда не устаю.

Я не люблю любое время года,

В которое я песен не пою.

Я не люблю холодного цинизма,

В восторженность не верю, и еще -

Когда чужой мои читает письма,

Заглядывая мне через плечо.

 

Я не люблю, когда наполовину

Или когда прервали разговор.

Я не люблю, когда стреляют в спину,

Я также против выстрелов в упор.

Я ненавижу сплетни в виде версий,

Червей сомненья, почестей иглу

Или, - когда все время против шерсти,

Или, - когда железом по стеклу.

 

Я не люблю уверенности сытой,

Уж лучше пусть откажут тормоза.

Досадно мне, что слово "честь" забыто

И что в чести наветы за глаза.

Когда я вижу сломанные крылья,

Нет жалости во мне, и неспроста:

Я не люблю насилья и бессилья,

Вот только жаль распятого Христа.

 

Я не люблю себя, когда я трушу,

Я не терплю, когда невинных бьют.

Я не люблю, когда мне лезут в душу,

Тем более, когда в нее плюют.

Я не люблю манежи и арены,

На них мильон меняют по рублю, -

Пусть впереди большие перемены,

Я это никогда не полюблю.

Пусть впереди большие перемены,

Я это никогда не полюблю.

 

 

Владимир Высоцкий. Притча о Правде и Лжи. Булату Окуджаве

http://yandex.ua/video/search?filmId=1Y_I-0mDUXI&text=%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B4%D0%B0%20%D0%B8%20%D0%BB%D0%BE%D0%B6%D1%8C%20%D0%B2%D1%8B%D1%81%D0%BE%D1%86%D0%BA%D0%B8%D0%B9&path=wizard

 

Нежная Правда в красивых одеждах ходила,

Принарядившись для сирых, блаженных, калек.

Грубая Ложь эту Правду к себе заманила,-

Мол, оставайся-ка ты у меня на ночлег.

 

И легковерная Правда спокойно уснула,

Слюни пустила и разулыбалась во сне.

Хитрая Ложь на себя одеяло стянула,

В Правду впилась и осталась довольна вполне.

 

И поднялась, и скроила ей рожу бульдожью,-

Баба как баба, и что её ради радеть?

Разницы нет никакой между Правдой и Ложью,

Если, конечно, и ту и другую раздеть.

 

Выплела ловко из кос золотистые ленты

И прихватила одежды, примерив на глаз,

Деньги взяла, и часы, и ещё документы,

Сплюнула, грязно ругнулась и вон подалась.

 

Только к утру обнаружила Правда пропажу

И подивилась, себя оглядев делово,-

Кто-то уже, раздобыв где-то чёрную сажу,

Вымазал чистую Правду, а так - ничего.

 

Правда смеялась, когда в неё камни бросали: -

Ложь это всё, и на Лжи - одеянье моё!..

Двое блаженных калек протокол составляли

И обзывали дурными словами её.

 

Стервой ругали её, и похуже, чем стервой,

Мазали глиной, спустили дворового пса: -

Духу чтоб не было! На километр сто первый

Выселить, выслать за двадцать четыре часа.

 

Тот протокол заключался обидной тирадой,

(Кстати, навесили Правде чужие дела):

Дескать, какая-то мразь называется Правдой,

Ну а сама, вся как есть, пропилась догола.

 

Голая Правда божилась, клялась и рыдала,

Долго болела, скиталась, нуждалась в деньгах.

Грязная Ложь чистокровную лошадь украла

И ускакала на длинных и тонких ногах.

 

Впрочем, легко уживаться с заведомой ложью,

Правда колола глаза и намаялись с ней.

Бродит теперь, неподкупная, по бездорожью,

Из-за своей наготы избегая людей.

 

Некий чудак и поныне за Правду воюет,-

Правда, в речах его - правды на ломаный грош: -

Чистая Правда со временем восторжествует,

Если проделает то же, что явная Ложь.

 

Часто разлив по сто семьдесят граммов на брата,

Даже не знаешь, куда на ночлег попадёшь.

Могут раздеть - это чистая правда, ребята!

Глядь, а штаны твои носит коварная Ложь.

Глядь, на часы твои смотрит коварная Ложь.

Глядь, а конём твоим правит коварная Ложь.

1977 рік 

 

 

 

Игорь Тальков «Глобус»  

Покажите мне такую страну,

Где славят тирана,

Где победу в войне над собой

Отмечает народ.

Покажите мне такую страну,

Где каждый - обманут,

Где назад означает вперед,

И наоборот.

Припев:

Не вращайте глобус,

Вы не найдете,

На планете Земля стран таких не отыскать,

Кроме той роковой,

В которой вы все не живете,

Не живете, потому что нельзя это жизнью назвать.

Покажите мне такую страну,

Где заколочены Храмы,

Где священник скрывает под рясой

КГБ-шный погон.

Покажите мне такую страну,

Где блаженствуют хамы,

Где правители грабят казну,

Попирая закон.

Припев:

Покажите мне такую страну,

Где детей заражают,

Где солдат заставляют стрелять

В женщин и стариков.

Покажите мне такую страну,

Где святых унижают,

Где герои - ветераны войны

Живут хуже рабов.

Припев:

Нельзя

 

Ще не вмерла Україна

Ще не вмерла України і слава, і воля,

Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.

Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

 

Душу, тіло ми положим за нашу свободу.

І покажем, що ми, браття, козацького роду.

 

Станем, браття в бій кровавий від Сяну до Дону,

В ріднім краю панувати не дамо нікому;

Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,

Ще у нашій Україні доленька наспіє.

 

Душу, тіло ми положим за нашу свободу.

І покажем, що ми, браття, козацького роду.

 

А завзяття, праця щира свого ще докаже,

Ще ся волі в Україні, піснь гучна розляже,

За карпати відоб'ється, згомонить степами,

України слава стане поміж народами.

 

Душу, тіло ми положим за нашу свободу.

І покажем, що ми, браття, козацького роду.

 

М.Вербицький

П.Чубинський, С.Данилович

ТВОРЦІ ГІМНУ УКРАЇНИ

Слова національного славня (гімну) “Ще не вмерла Україна і слава, і воля” написав на початку 60-х років ХІХ століття відомий український поет, етнограф, фольклорист, член Російського географічного товариства (1873 р.), лауреат золотої медалі Міжнародного географічного конгресу в Парижі (1875 р.) та Уваровської премії Петербурзької Академії наук (1879 р.) Павло Чубинський (1839-1884 рр.). Вірш, уперше надрукований 1863 року, швидко розійшовся в народі, серед інтелігенції, студентів, гімназистів. Певний час його навіть приписували Тарасу Шевченку.

Того ж 1863 р. музику на слова вірша написав талановитий західно-український композитор і диригент о. Михайло Вербицький (1815-1870 рр.).

Своїм творенням і словами гімн засвідчує соборність українського народу, єдність його східних і західних земель, сподівання на щиру працю і завзяття, на славне утвердження вільної України поміж іншими народами.

УКРАЇНСЬКІ НАЦІОНАЛЬНІ ГІМНИ

Гімни належать до найбільших святинь будь-якого народу. Це ті слова, та музика, які змушують кожного з нас підніматися при перших же акордах, з трепетом у душі слухати ту мелодію, яка віднаходить найпотаємніші струни, кличе до високого й світлого. Є такий символ і в українців - це гімн “Ще не вмерла Україна”.

Втім, принагідн згадаємо, що перша музична символіка нашого народу сягає часів Київської Русі. Тоді роль державного гімну - в сьогоднішньому розумінні - виконували бойові заклики та пісні, які створювали патріотичний настрій перед битвами. Вони, як свідчить “Слово о полку Ігоревім”, закликали воїнів до хоробрості, аби здобути “князю славу”, “слави Ігорю Святославичу, Буй-Туру Всеволоду, Володимиру Ігоровичу” - “за землю Руську”, “за рани Ігорові хороброго Святославича”.

З тих часів поширюються й пісні релігійного змісту. В них возвеличуються Божа Матір. Господь, святі. До найпоширеніших видів старовинної гімнової пісні належать канти, що виконуються хором, триголосні псалми, короткі похвальні кондаки в честь Богородиці та святих тощо. Закордонний дослідник В. Трембіцький припускає, що національно-державним гімном Київської Русі могла бути похвальна церковна пісня “Архангельський глас”.

Перед боєм з монголо-татарською ордою на Калці 1223 року руські дружинники співали “С нами Бог, разумійте, язици”. Також як гімн звучала з уст українських воїнів перед Грюнвальдською битвою 1410 року бойова пісня “Богородзіца Дзєвіца”, що була на той час спільною для народів Польщі і Литви.

У період козацької історії на перший план виходять пісні-гімни, що прославляють подвиги цієї своєрідної суспільної організації. Особливо популярною була спочатку “Нумо, хлопці, до зброї”:

Он зібрались були чайку рятувати,

Славу добувати.

Ой чи пан, чи пропав - двічі не вмирати.

Нумо, хлопці, до зброї!

Пізніше поширилися такі, як “Пісня про Байду”, “Ой на горі вогонь горить”, “Ой на горі там женці жнуть”, “3асвіт встали козаченьки”, які набули великої популярності.

Коли 1848 року у Львові стає до влади Головна Руська Рада, вона приймає за національний гімн вірш отця Івана Гушалевича “Мир вам, браття”:

Мир вам, браття, всім приносим,

Мир - то наших отців знак,

Мира з неба всі днесь просим,

Чи багатий, чи бідак.

Разом руки си подаймо

І, як браття, ся любім,

Одні другим помагаймо,

К спільній меті поспішім!

Що ж нам нині на заваді?

Все вже зникло, тепер час!

Далі й в мирі, далі й в ладі

В ім'я Боже, лише враз!

Мир вам, мир вам, руські діти,

І гаразд вашим хатам!

Разом сили сполучіте,

Добре, добре буде нам!

На Закарпатті тоді ж Олександром Духновичем був написаний гімн “Я русин єсмь і буду”:

Я русин єсмь і буду,

Чесний мій рід не забуду;

Русин був мій отець і мати,

Руська вся родина.

Та саме в ті часи - у другій половині XIX століття (точніше - 1862 року, у Києві) - з'являється вірш відомого етнографа Павла Чубинського “Ще не вмерла Україна”. Він був покладений на музику Михайлом Вербицьким і невдовзі став новим національним гімном.

Цей твір і сьогодні залишається найпопулярнішим українським національним гімном. Після всенародного референдуму 1 грудня 1991 року, який підтвердив незалежність України, музична редакція національного гімну “Ще не вмерла Україна” затверджена державним гімном нашої держави.

Крім нього, часто виконуються також “Боже великий, єдиний, нам Україну храни (муз. М. Лисенка, сл. О. Кониського), “Ой у лузі червона калина” (гімн Українських січових стрільців):

Боже Великий, Єдиний,

Нам Україну храни,

Волі і світу промінням

Ти її осіни.

Світлом науки і знання

Нас, дітей, просвіти,

В чистій любові до краю

Ти нас, Боже, зрости.

Молимось, Боже єдиний,

Нам Україну храни,

Всі Свої ласки, щедроти

Ти на люд наш зверни.

Дай йому волю, дай йому долю,

Дай доброго світла,

Щастя дай, Боже, народу

І многая, многая літа!

За матеріалами книги: В.І.Сергійчук. Національна символіка України

 

 

http://lib.ru/TALES/MIHALKOW/basni.txt

Сергей Владимирович Михалков. Басни

 Полкан и шавка

 

Косого по лесу гоняя,

Собаки - Шавка и Полкан -

Попали прямо в пасть к волкам, -

Им повстречалась волчья стая.

От страха Шавка вся дрожит:

"Полкаша... Некуда деваться...

Я чую смерть свою... Что будем делать?.." -

"Драться! -

Полкан в ответ ей говорит. -

Я на себя возьму того, что покрупнее,

А ты бери того, что рядом с ним".

И, до врага достав прыжком одним,

Вцепился храбрый пес зубами в волчью шею

И наземь Серого свалил, -

Но тут же сам растерзан был.

Что думать Шавке? Очередь за нею!

Тут Шавка взвизгнула и в ноги бух волкам:

 

"Голубчики мои! Не погубите!

Сродни ведь прихожусь я вам!

Вы на уши мои, на хвост мой посмотрите!

А чем не волчья шерсть на мне?

Сбылась мечта моя - попала я к родне!

Пошли за мной, я показать вам рада,

Где у реки пасется стадо..."

Вот волки двинулись за Шавкою гуськом,

Вначале лесом, после бережком,

Под стадо вышли, на хвосты присели,

Посовещалися на волчьем языке.

И от коров невдалеке

На всякий случай раньше Шавку съели.

Но сами тож не уцелели -

В жестокой схватке полегли:

Сторожевые псы то стадо стерегли

И ружья пастухи имели...

 

x x x

 

Сей басне не нужна мораль.

Мне жаль Полкана. Шавки мне не жаль!

 

 

 

Осёл останется ослом, Хотя осыпь его звездами: Где должно действовать умом, Он только хлопает ушами

Хоть отруби ему копыта, хоть завяжи рога узлом, хоть накорми его до сыта, КОЗЁЛ останется КОЗЛОМ



Обновлен 11 июл 2014. Создан 08 ноя 2011



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником