Колонка

 
 

Колонка

Вода є одним з найцінніших скарбів природи котрі були є і будуть життєвонеобхідними для забезпечення можливості нашого існування.



 22 - 25.04.2013р. здійснено відбір і аналіз води. ВОДА ЯКІСНА. 

Шановні друзі.

Звернутися до вас мене спонукала подія котра сталася 12.08.2012р. Тобто. Декілька чоловік замінивши два зношені болти, одразу ж зорганізували збір коштів «на колонку». Запобігти такому мені не вдалось оскільки ці особи, після того, як я викинув їхню скарбничку та безрезультатно спробувавши їх присоромити пішов, вони тут-же встановили її на місце і ґешефт продовжився. Таким чином на відміну від попередніх способів збору коштів котрі ними та такими як вони, збирались під розпис у заведеному ними ж журналі, що давало можливість хоч якось контролювати, цього разу застосовано абсолютно не контрольований варіант. Як у старців – все що вкинули, все моє. Через декілька днів організатор повідомив мені, що тоді було зібрано 71 грн. Перевіряла «касу» мешканка кв. 207 сусіднього будинку. На зібрані кошти організатор придбав 3 коробки цукерок по 26 грн. ??? і роздав їх трьом мешканцям мого під’їзду котрі зробили цей ремонт. Оскільки організатор був тією особою котра щонайдошкульніше кепкувала з мене в присутності моїх синів з котрими я відроджував колонку, то дещо історії.

Доборовшись на початку 2000-них «до самого краю» і вкотре впевнившись у мудрості твердження «один в полі не воїн», я «прибився» до національно-демократичного табору. Там мене швиденько «засватали» до вступу в одну з їхніх партій і мало не в наказовому порядку зобов’язали запретендувати на мандат депутата міськради на виборах 2002 року. Відсутність у мене досвіду передбачалось компенсувати що називається «на марші», шляхом командної роботи. Округ для балотування я вибрав за місцем свого проживання.

На разі моє «кандидатування» закінчилось, так і не розпочавшись за двох підстав. По-перше. Перед з’їздом Нашої України де затверджувались списки мажоритарників, підтримуваний нашим осередком Дмитро Рудковський відмовився балотуватись від НУ і пішов самовисуванцем. Замість нього було проголосовано кандидатуру «не розкрученого» Олександра Злотника. Мої побратими залишились «докручувати» грошовитого Рудковського, до чого закликали й мене. Вважаючи для себе неприйнятним сидіти на двох стільцях, я повернув нашим «штабістам» всі отримані кошти й документи і до виборів відпрацював на Злотника. Через це, керівництво осередку втратило до мене інтерес внаслідок чого необхідні для реєстрації документи я складав і збирав сам. За формальних підстав, тобто замість написати «Програма кандидата …», я написав «Програмні засади кандидата …». У декларації про доходи замість зазначити гривень, я зазначив гривні з копійками, мої документи «не пройшли». На разі незважаючи на наявність наших представників у приймальній комісії, один з них навіть був членом нашого осередку і голосував за це рішення, дізнався про все це я вже після закінчення строку подачі документів тож час на виправлення вже було втрачено.

По-друге. Переконаний, що Геннадій Шуліпа і його команда, на той час вже ідентифікували мене, як чужака. За мої звернення, виступи на акціях протесту, задеклароване у програмі тощо. Та й за зрив організованого ними у двадцять другій школі «торжества демократії». Тобто. Так званого передвиборчого звіту влади за участі керівників міста і з залученням телеканалів тощо. На разі тоді все було чинно і мирно. Допоки не дійшла черга до запитань присутніх у залі. Зазвичай такі заходи добре режисуються. Однак цього разу стався якийсь збій і можливість першому поставити запитання випала мені. Вочевидь зміст мого запитання та форма його подання мала наслідком відсутність запланованої трансляції всього заходу. Натомість відбулись одним рядком у пресі. Звичайно ж таке не забулось і їх помста була «швидкою і жахливою». Тобто. Секретар комісії після прийняття в мене документів весь час запевняв, що там все в порядку і слід лише чекати видачі посвідчень кандидата. І навіть коли я вже прийшов за посвідченням, цей пан і тоді ще казав, що проблем з документами у мене не існує. Все ж нарешті з’ясувалось, що проблеми таки є і я, що називається «пролітаю».

До чого тут колонка? Та дуже просто. Пунктом 9 моєї програми було: Посприяю в спорудженні бюветів і у впорядкуванні території округу. З огляду на те, що вартість виготовлення бювета складає непідьомну для мене величину, а депутатство котре відкривало додаткові фінансові й організаційні можливості «обломилось» то виконання цієї обіцянки «зависло в повітрі».

Вбачається що, ще до введення будинків в експлуатацію, будівельники у нашому дворі зробили свердловину, встановили обсадну трубу і фільтр. Вочевидь встановлення насоса і введення колонки в експлуатацію передбачалось після введення будинків в експлуатацію. Але до завершення діло так і не дійшло. Про наявність у нашому дворі свердловини я дізнався коли дві жіночки з сусіднього будинку взялися збирати кошти на колонку. Це був шанс і я тут-же зконтактував з ними і запропонував їм зустрітись зі своїм знайомим, мешканцем масиву «Леваневського» Якименком В’ячеславом Васильовичем котрий сам виготовляв недорогі, але якісні насоси і навіть з «нуля» міг зробити колонку. На той час то був найкращий варіант і якби тоді до мене дослухались то колонку задешево можна би було отримати набагато раніше. Я ж, окрилений обіцянкою жіночок-організаторів навіть вже було замовив у цього чоловіка насос. Однак не сталось. Відтак споруджена колонка пропрацювавши декілька днів «почила в бозі». Отак «пішли за вітром» зібрані з людей, гроші, а мешканці так і не отримали очікуваної води. «Варив раки» і я відмовляючись від придбання вже виготовленого на моє замовлення, насоса.

На разі дещо оговтавшись я вирішив «отвєчать за базар» і самостійно взявся за відродження колонки. До слова. Будучи обмеженим в часі та не маючи жодної уяви про цю роботу. Не маючи необхідних інструментів та оснастки. Основними помічниками тоді в мене були сини Антон та Сергій. За таких обставин я «підібгавши хвіст» неодноразово звертався до В’ячеслава Васильовича за консультаціями. Він же з’ясувавши, що його родич уже не має потреби у виготовленому на моє замовлення та відданому йому насосі, домовився про передачу того насоса мені. При цьому домовились, що за декілька тижнів я маю пересвідчитись у якості води та в якості роботи насоса і вже потім передбачалось вести мову про розрахунок. Та не так сталось, як гадалось. Діти могли допомагати лише у вихідні. Я «мотався» між роботою, дачею, огородом та громадською й політичною діяльністю, пошуком необхідних інструментів тощо тож обумовлений час затягнувся. Потрібно було розраховуватись за насос. Жіночки, у котрих ще залишалась значна сума людських грошей, ніби-то й не відмовляли проплатити, але й, що називається «з рук не випускали». Тоді я, отримавши зарплату, одразу ж пішов і закрив це питання благо, що заявлена сума виявилась чисто символічною.

Між тим, оте затягування мало ще один неприємний наслідок. Попередньо, ми зняли і повернули жіночкам придбаний ними насос і фільтр до нього. Витягли труби відбору води і «заглушили» дерев’яним чіпком обсадну трубу. Потім виникла потреба у нарізанні різьби на трубі відбору води і виготовленні перехідного пристрою для з’єднання труби з насосом. Тут вже підключився тодішній мешканець першого поверху другого під’їзду мого будинку Руслан Бондаренко (по батькові нажаль не знаю) і Тулук Анатолій Андрійович з 7 поверху 14 під’їзду сусіднього будинку. Світлої пам’яті Калашніков Віктор Борисович допомагав з необхідними інструментами. Перехідний пристрій, як і додаткове кріплення насоса виготовив все той же В’ячеслав Васильович. І от, коли все вже нарешті було готове, тут то і з’ясувалось, що чіпка вже немає, а обсадну трубу знизу і до самого верху заповнено всіляким мотлохом – гіллям, травою, іграшками, папірцями, консервними банками тощо. Якщо сказати, що це був шок то це нічого не сказати. Додавали «перцю» ще й «доброзичливці» і найбільше з поміж них відзначався вищеназваний організатор. Справедливості ради слід зазначити, що підстави «дивуватися» з моєї затії таки були. Адже саме того часу в сусідньому дворі навпроти геологи розпочали побудову бювету. І хто ж міг тоді передбачити, що в них нічого не вийде, а моє тодішнє «безумство» таки стане людям в нагоді. 

Але я впертий. Тому порадившись з дітьми ми вирішили від задуманого не відступати. Насамперед вибрали на довжину руки. Початок покладено, але залишилось ще майже 14 метрів. Пішов до тодішнього політичного побратима, а теперішнього депутата міськради від нашого округу Шаравари Віктора Петровича в котрого на будівництві бачив цілу купу квадратних триметрових труб і попрохав у нього декілька на один день. Той, не відмовляючи, затіяв таку карусель з узгодженнями, що я попобігавши від одного його підлеглого до іншого декілька годин, махнув рукою. Роззирнувшись, ми з залишків карнизів, лижних палиць, обрізків труб таки зуміли виготовити необхідний пристрій і до вечора цю проблему було знято. Потім з пластикових пляшок виготовили «бовт» і вибрали мул. Як-то кажуть «ґоль на видумкі хітра».

По завершенні робіт, зливши декілька десятків відер, набрали води на пробу. Оскільки вода все ще була каламутна то прийшлось її процідити через вату аж три рази. Коли попробували то радості не було меж. Вода виявилась дуже доброю на смак і без будь-яких запахів. Пізніше якість води було підтверджено і санстанцією.

Доволі швидко наша вода набула популярності. Разом з тим, виникла потреба в бетонуванні верхньої частини обсадної труби, в регулярному технічному обслуговуванні, утепленні від морозів тощо. Довгий час помічників для проведення цієї роботи якось не знаходилось і все трималось на мені. Але з часом появились небайдужі. Так мешканець 4 під’їзду восьмого поверху будинку по Вернадського 4 Анатолій (прізвища та по батькові, як і точної адреси нажаль не знаю) привіз цементу, секції з арматури, обриштування і з допомогою декількох небайдужих, розширили бетонну площадку та обгородили. Мешканець 14 під’їзду першого поверху сусіднього будинку Яценко Олександр Петрович обварив огорожу. З того часу він, виявивши несправності уже самостійно і звичайно ж безоплатно, їх усуває. В якийсь момент до мене почали наполегливо звертатись різні люди стосовно оплати моєї роботи та понесених затрат. Подібні пропозиції я безапеляційно відмітав керуючись тим, що куплена вода швидко згіркне. Для прикладу. У нас квартири з централізованим водопостачанням за котре ми платимо. І що? Її можна без ризику для здоров'я пити? Отож бо й воно. Але зізнавався, що таки робив спробу скористатись людськими грішми. Вочевидь ті розмови дійшли до жіночок і вони прийшли до мене з грішми. Я їм пояснив, що «поїзд уже поїхав», а понесені витрати я вже «віджалів».

Потім за справу взялись ті, хто давиться слиною коли бачить скільки людей користується колонкою, а відтак зі скількох можна «збити бабулі» скориставшись бажанням багатьох користувачів котрі замість по-господарськи хто прибрати, хто підлагодити, дуже вже хочуть когось найняти, комусь заплатити. На разі від горлохватів я неодноразово чув різні пропозиції, аж до організації політрового продажу води. Час від часу до мене доходили слухи, що хтось «кидає шапку по кругу», але мені відомо лише два факти, це попередньо викладений та збір коштів під запис в результаті котрого було споруджено дах, розширено бетонну площадку і вкинуто трубу відводу води до викопаного ЖЕК-6 стічного колодязю. Наразі тоді я просив ініціаторів спочатку визначитись з обсягом роботи, кількістю та вартістю необхідних матеріалів тощо і лише потім збирати гроші. Однак на мене ніхто не зважав. Коли ж я, як «фол останньої надії» апелював наявністю мого насоса то мені «затулили рота» сказавши, що вони встановлять свій. До слова. Олександр Петрович мені повідомив, що тоді від співпраці з тією «бригадою» він, з етичних міркувань, відмовився. Ба більше. Вони навіть з нього стягли кошти. Нажаль попри мої звернення до людей не заохочувати такий підхід, вони залюбки здають гроші. Контролю ж витрат ніхто не здійснює. До заміни насоса тоді черга так і не дійшла. Обмежились фарбуванням мого.

Як на те, майже одразу після стільки об’ємного ремонту відірвалось нижнє кріплення тяги насоса («вухо»). Хтось, «нє долґо мудрствуя лукаво», настромив тягу на залишки «вуха», підв’язав її нижній кінець мотузкою до насоса щоб вона впершись у фланець не зіскакувала. А вже те, що качати було надзвичайно важко адже тепер тягу поршня тягнуло вбік і вона з усієї сили терла по втулці та згиналась, «раціоналізаторів» не хвилювало. Виявив я це неподобство в кінці дня якраз перед вихідними. Тоді один з користувачів зголосився посприяти в ремонті оскільки там належало виготовити і приварити нове «вухо». Домовились, що вранці я зніму насос і одвезу до нього в майстерню. Однак «та ставка нє сиґрала». Олександра Петровича на той час вдома не було. В гаражах, в майстернях розташованих на масиві також не вдалось віднайти зварювальника з апаратом. Виручив тоді мій знайомий, мешканець приватного сектора, Чалий Афанасій Дмитрович. Вже згадуваний Анатолій Андрійович безкоштовно виготовив і встановив новий шток насоса з дуже надійним кріпленням. Попередньо, так само безкоштовно мешканці мого під’їзду: першого поверху, Гомоцький Іван Іванович – виготовив нові тяги; дев’ятого поверху Ахмедов Ялчін Бахрамович – власним коштом придбав два манжети до поршня насоса, а Зінченко Віктор Олександрович – посприяв удосконаленню тягового механізму тощо. І, о диво, ніхто з нас від понесених затрат не «пішов по світу з торбою» та не перервався від натуги.

Єдине що здивувало, це відношення людей після «кидання шапки по кругу». Вочевидь вважаючи, що обслуговування здійснюється за здані ними кошти, вони перестали дякувати за виконану роботу. Але то вже, як кажуть «пєрєжілі ґолодомор, пєрєжівйом і ізобіліє». Стосовно ж себе то не можу обійти увагою той факт, що сусіди з мого під’їзду не тільки протиправно зігнорували моєю думкою встановивши домофон, а деякі підленько викидали з під дверей покладені мною підкладки щоб можна було безперешкодно зайти. Навіть коли я ремонтував колонку. Так. Усуваючи цієї лютої зими наслідки розмерзання колонки та видалення льодового покрову навкруг насоса я впрів, а потім простоявши під дверима допоки хтось відкрив двері, промерз. Внаслідок такого, серйозно застудився. Але то таке. На разі більшість людей через свою низьку провосвідомість вважає мій демарш проти встановлення в під’їзді домофону таким же дивацтвом, як і на початковому етапі робіт з відродження колонки. Ну що ж тут поробиш коли люди діють за принципом «єслі нєльзя, но очєнь хочєтся, то можно». Аякже інакше. Адже більшість «ЗА». А те, що хтось «проти», то не біда. Нікуди він не дінеться. «Нагнемо». Тим більше влада за нас. Вся. І міліція, і прокуратура, і ради, і виконкоми і адміністрації, і президенти тощо. То що ж проти цього значить право людини на вільне пересування визначене Конституцією і Законами бодай і захищене Кримінальним Кодексом? Та цур йому й пек.

Свого часу аби не осоромлюватись зі збором коштів я пробував звертатись до деяких, знаних у місті і на масиві меценатів-доброчинців, до міського голови. Один з них, Марченко Олександр Олександрович, навіть приїжджав оглянути і оцінити на місці фронт робіт. А один з помічників міського голови, за його дорученням, навіть задекларував конкретні і толкові пропозиції. Та й по тому. Інші дотепер «зважують». Вочевидь «умом боґатих нє понять». Тим більше тих, хто пов’язує своє майбутнє з політикою котра є самим ефективним бізнесом. Адже ми при своєму виборі переважно керуємось не своїми інтересами, а папірцями, прапорцями, пухирцями … і жодним чином не контролюємо діяльність своїх обранців.

На разі історія знову вкотре повторилась. 05.09.2012р. зламався важіль (ричаґ). Для його ремонту потребувалось, як мінімум, зварювання. Усунув дану проблему Іван Іванович котрий виготовив і приварив нову пластину важеля і запустив колонку в подальшу експлуатацію. Без усіляких зборів коштів і очікувань подяки. По-господарськи. Як-то кажуть «мужік увідєл, мужік сдєлал». І для себе, і для людей. Чого й від вас чекаю. А й справді. Невже так важко чи загайно тому прибрати, тому підкрутити, тому змастити, а іншому взагалі достатньо придбати відро чи приходити з лійкою щоб не розливати більше ніж набирає. А то й просто «приструнити» дітлахів щоб не ламали колонку.

Шановні. Закликаю вас. Давайте звільнимось від положення квартиранта у своєму будинку, на масиві, в місті, в державі. Адже нам і нашим нащадкам тут жити. Схаменіться. Подивіться як ми живемо. Що з нами роблять ті, кому ми задурно віддали все напрацьоване нами, нашими батьками й дідами. То ми що, вороги самим собі, своїм дітям, онукам і правнукам?

Врешті-решт треба ж з чогось починати. То давайте почнемо з малого. А там як БОГ дасть то можливо сподобимось звернути увагу і на комунальні проблеми міста, потім на «чорнобильські», на зарплати, на пенсії, на ціни … ой. Щось я захопився.

 

Міському голові м. Біла Церква Савчуку Василеві Петровичу

Діхтяра Петра Семеновича

вул. Таращанська 163-а кв. 130 м. Біла Церква Київської області п. ін. 09106 д. т. 0456 33 05 84

Заява

На вул. Таращанській, у дворі будинків: 163-а – під’їзди 1-3; 161 – під’їзди 12-14, невідомою мені організацією, орієнтовно в 1992 році, було розпочато спорудження артезіанської свердловини. Нажаль тоді до завершення будівництва справа так і не дійшла – зробили свердловину, встановили труби й фільтр і «заморозили». Спроба мешканців прилеглих будинків самотужки завершити розпочате також виявилась невдалою – придбане і встановлене ними обладнання пропрацювало всього декілька днів.

Свого часу, виконуючи необачно дану обіцянку, мені, з допомогою синів, таки вдалося відродити роботу цієї водоколонки. Вода в ній виявилась якісною, тож звідтоді нею користуються все більша кількість людей. Весь цей час санітарно-епідеміологічною станцією здійснюється регулярний бактеріологічний і хімічний контроль – останній раз здійснено 9 листопада 2009 року. Облаштовано і обслуговується колонка на громадських засадах (безоплатно) силами небайдужих мешканців масиву «Таращанський».

З огляду на всезростаючу кількість користувачів та певну властивість обладнання все гостріше постає декілька проблем, як от: необхідність захисту обладнання від розмерзання; облаштування зливової каналізації; документальне оформлення. Їх вирішення можливе при наявності відповідних документів, коштів та здійснення цілого ряду організаційних дій.

Попри свою завантаженість та умови в котрих нині перебуваю я готовий взяти на себе певну частину організаційної роботи для вирішення даних проблем.

Виходячи з вищевикладеного та сподіваючись на Ваше сприяння

Прошу:

1. Посприяти у виявленні і витребуванні документів для належного узаконення колонки розташованої на вул. Таращанській, у дворі будинків: 163-а – під’їзди 1-3; 161 – під’їзди 12-14.

2. Посприяти у витребуванні схеми комунікацій розташованих на вул. Таращанській, у дворі будинків: 163-а – під’їзди 1-3; 161 – під’їзди 12-14.

3. Посприяти у наданні списку повнолітніх мешканців, співвласників прибудинкових територій розташованих у районі спільного двору на вул. Таращанській: 163-а – під’їзди 1-3; 161 – під’їзди 12-14.

4. Повідомити порядок облаштування зливової каналізації і спорудження захисної споруди для колонки та посприяти у наданні відповідних дозволів.

Примітка: з огляду на швидке настання морозів прошу дане звернення розглянути невідкладно.

2 грудня 2009 року                                                                                      П.С. Діхтяр

 

 

 



Обновлен 25 апр 2013. Создан 06 сен 2012



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником